Учень потребує підтримки: 4 різновиди підвищеної тривожності

Діти, які пережили важку втрату, але зараз перебувають у безпеці

Ці діти втратили одного чи обох батьків, близьких родичів, друзів, хороших знайомих, були учасниками або свідками жорстокості, насильства. Можливо, вони пройшли через фільтраційний табір, втратили дім, чи вимушені були швидко покинути його, щоб врятуватися. Вони можуть переживати стадію гострого горя, заціпеніння, депресії чи вже перебувати у порівняно стабільному стані. Такі діти потребують особливої, але ненав’язливої уваги з боку дорослих, психологічного супроводу.

Діти, чиї рідні служать у ЗСУ або на інших службах, пов’язаних із ризиками для життя.

Цих дітей постійно переслідують страхи, нав’язливі думки (румінації) й тривога за рідних. Вони потребують уваги до свого актуального стану, підтримки й допомоги в перемиканні уваги та мотивації у навчанні.

Діти із ТОТ чи які перебувають під загрозою ракетних ударів

Через постійну фізичну небезпеку вони вимушені весь час відстежувати, що відбувається навколо, піклуватися про себе та інших дітей, а іноді й про безпорадних дорослих. Через це часто не мають можливості навчатися чи відвідувати школу навіть у дистанційному форматі. Потребують фізичної і психологічної допомоги в організації навчання, підтримки з боку фахівців – кризових психологів. Такі діти страждають від втрати можливості спілкування з однодумцями, друзями та авторитетними дорослими.

Діти, які покинули країну через загрозу воєнних дій

Переважно їм доводиться долати довгий шлях до нового місця перебування, що стає доволі сильним потрясінням. Вони часто сумують за Україною, близькими, друзями, домом, домашніми тваринами, звичним способом життя і комфортом. Частина з них відвідує школи в країнах перебування, частина навчається дистанційно або за програмою екстернату. Іноді вони поєднують навчання у новій закордонній школі з дистанційним навчанням в українській, що може створювати певний дискомфорт та бути причиною перенавантаження.

Будьте уважними:

Часто «воєнний» досвід дітей поєднує декілька ознак із вищенаведених категорій. Наприклад, дитина, що пережила втрату чи перебувала в окупації, зараз живе за кордоном, далеко від родини і дому. Це посилює вплив несприятливих чинників на учня і позначається на сприйнятті ним дійсності, мотивації й системності у навчанні. Така дитина перебуває в стані депресії чи гострого горя, а дорослі через брак часу чи сил можуть не помітити змін у її поведінці й можуть пропустити критичний стан. Тому ми, вчителі, маємо розуміти, як визначити, що дитина потребує додаткової допомоги, і вчасно спрямувати її до фахівця чи просто підтримати, якщо самі маємо на це ресурс.

4 прояви, на які вчителі й значущі дорослі мають звернути увагу

Дитина проявляє регресію

Регресія (від лат. regressus — зворотний рух) — це захисний механізм, який є формою психологічного пристосування у випадку загрози життю або тривоги. Полягає у тому, що людина несвідомо вдається до раніших, менш зрілих і адекватних зразків поведінки, які начебто гарантують їй захист і безпеку. В основі цього лежить об’єктивний факт: маленьку дитину зазвичай захищають більше, ніж дорослу. Більшість із нас відчували силу цього захисту в дитинстві, тож мозок вирішує змоделювати ситуацію так, щоб повернути бажані відчуття безпеки й передбачуваності. Найпростіший спосіб захисту від неприємностей – виявляти дитячі, неадаптивні риси характеру та моделі поведінки.

У ситуації, що викликає страх, стрес чи тривогу можливий короткочасний регрес навичок: учень може почати гірше говорити, перестати вимовляти деякі звуки, а мова стає менш розбірливою, спрощеною. Дитина може просити погодувати її з ложечки, загорнути в пелюшки, у неї зникають деякі навички самостійності, може навіть з’являтися енурез. У сфері навчання втрачаються навички читання, здатність виконувати математичні дії, запам’ятовувати навіть прості речі. Іноді дитина перестає орієнтуватися в просторі й часі.

Регрес емоційної регуляції проявляється після емоційного виснаження у тих формах реагування на афективні труднощі, які більше властиві дітям молодшого віку. Дитина може почати більше плакати, проявляти агресію, вдаватись до істерик та емоційно-контрастних проявів почуттів.

Різкі зміни в звичках і поведінці дитини

Якщо ми мали можливість спостерігати за учнем протягом певного часу, то зможемо їх помітити. У дітей, з якими ми щойно познайомилися, ці симптоми відслідкувати складніше, але можливо. Це, наприклад, втрата інтересу до життя, навчання, друзів. Різка зміна режиму дня, порушення сну – завчасне засинання чи навпаки, неможливість заснути, і як наслідок – млявість і втомленість на уроках. Порушення харчової поведінки – переїдання чи відмова від їжі, закрепи, проноси, біль у животі. Емоційне напруження, прояви агресії або ж навпаки – апатичність, відсутність бажання спілкуватись, емоційна відстороненість. Важливо також звертати увагу на будь-які розмови про втрату сенсу життя, смерть і відсутність майбутнього. Часто педагогам і батькам здається, що подібні балачки – лише спроба привернути до себе увагу. Іноді це дійсно так, і дитина просто хоче відновити свою цінність, але й тоді ми не маємо права ігнорувати її. Бо в стані афекту чи гострого горя дитина може не усвідомлювати, що певні її дії загрожують життю.

Дитина виявляє агресію чи аутоагресію

Діти, які були свідками агресивних дій, можуть самі почати проявляти агресію щодо інших чи щодо себе. Агресія, спрямована на себе, називається аутоагресією. Її причиною може бути підсвідоме бажання покарати себе за «неправильні дії» чи слабкість, яку дитина начебто проявила. Це може бути і бажання випробувати себе на міцність, перевірити межі своєї стійкості і витримки. В результаті з’являються порізи на кінцівках, начебто випадкові забої; іноді дитина починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також аутоагресія може проявлятися в негативних висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості, зовнішність.

Іще одним важливим симптомом аутоагресії є голодування, причиною якого стає бажання перевірити власний організм на здатність обходитися без їжі внаслідок подій, свідком яких стала дитина. Наприклад, після перебування в укритті з обмеженою кількістю продуктів дитина вирішила спробувати їсти менше, щоб натренувати свою здатність обходитися без їжі. Бажання зробити татуювання чи пірсинг у дітей також може бути ознакою аутоагресії.

До агресії, спрямованої назовні, ми можемо зарахувати фізичну агресію, яка появляється в бійках, пошкодженні чужого майна, відбиранні чужих речей. Одним із її різновидів є вербальна агресія — лайка, яка вже стала майже нормою, глузування, булінг, який може мати нові прояви і пояснення з боку дітей. Відомі випадки, коли діти вдаються до ігнорування однокласників через мову, переконання чи відсутність чіткої позиції з тих чи інших питань, пов’язаних з війною. Ігнорування – досить жорстокий вид психологічного насильства, до якого можуть вдаватися і діти, і дорослі по відношенню до дітей. Війна спричинила жорстку поляризацію поглядів навіть серед дітей і підлітків, і вчителям доведеться докласти неабияких зусиль та використати вплив власного авторитету, щоб відновити довіру й дружні стосунки в дитячому колективі.

У дитини проявляються нервові тики – різкі неконтрольовані рухи або звуки

Зазвичай вони досить помітні і можуть бути дуже різноманітними. Найчастіше трапляються моторні тики – тремтіння плечей, щік або губ, хитання головою, здригання, відкривання рота й висовування язика, кліпання, висмикування волосся, вій чи брів. Також дуже помітні вокальні тики: гмикання, хлюпання носом, неконтрольоване повторення однакових звуків, покашлювання.

Сильні переживання, довготривалий стрес, фізичні та розумові навантаження, переляк, конфлікти з однолітками, дефіцит любові або навпаки зайва турбота батьків – усі ці фактори стають причиною тілесної напруги і, як наслідок, – тикових розладів, які яскраво виявляються на уроках.

Як вчителям говорити з учнями про коронавірус

       практичні поради

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

Слухайте уважно, що непокоїть учнів, та відповідайте на їхні запитання відповідно до їхнього віку. Не перевантажуйте їх великим обсягом інформації. Заохочуйте їх висловлювати свої думки та ділитися своїми відчуттями. Обговорюйте різні почуття, які вони можуть переживати, та пояснюйте, що це нормальна реакція на нетипову ситуацію.

Наполягайте на тому, що діти можуть багато зробити для того, щоб убезпечити себе та інших. Наприклад, познайомте їх із поняттям соціальної дистанції (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності тощо). Крім того, зосередьтеся на хороших поведінкових гігієнічних практиках, таких як прикривати рот і ніс під час кашлю, чхати в ліктоть і часто мити руки.

Допоможіть дітям зрозуміти основні поняття профілактики та контролю захворювань. Використовуйте для цього вправи, які демонструють способи поширення вірусів та мікробів. Наприклад, налийте забарвлену воду в пляшку з розпилювачем і бризніть нею на аркуш білого паперу. Поспостерігайте за тим, як далеко потрапляють краплі.

Покажіть, чому важливо мити руки з милом протягом 20-ти секунд. Наприклад, запропонуйте учням узяти в руки невелику кількість блискіток і попросіть змити їх просто водою. Зверніть увагу дітей, скільки блискіток залишилося на руках. Потім запропонуйте змити їх із використанням мила протягом 20-ти секунд, щоб порівняти результати.

МОЛОДША СЕРЕДНЯ ШКОЛА

Обов’язково вислуховуйте, чим учні стурбовані, та відповідайте на всі їхні запитання.

Підкресліть, що учні можуть зробити багато, щоб захистити себе та інших. Наприклад, запроваджувати практику соціального дистанціювання (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності тощо), а також зосередитися на засвоєнні хороших поведінкових і гігієнічних практик, таких як прикривати рот і ніс при кашлі, чхати в лікоть та часто мити руки. Більше про те, як запобігати ризику бути інфікованим читайте тут.

Нагадуйте учням, що вони можуть ділитися знаннями про здорову поведінку в своїх сім’ях.

Заохочуйте учнів до унеможливлення та подолання стигми. Обговоріть різні реакції, які в них можуть виникати, і поясніть, що вони є нормальними в нетиповій ситуації. Заохочуйте їх висловлювати та передавати свої почуття, але пояснюйте також, що страх та стигма погіршують ситуацію. Слова мають значення, тому використання лексики, що закріплює наявні стереотипи, може спонукати людей не вживати тих заходів, що допоможуть їм убезпечити себе. 

Створіть учнівське “агентство” для поширення інформації у сфері охорони здоров’я.

Долучіть відповідний компонент медичної освіти до інших предметів. Предмети можуть охоплювати вивчення вірусів, передачу хвороби та важливість щеплень. Соціальні дослідження можуть зосереджуватися на історії пандемій та розвитку політики щодо охорони здоров’я та безпеки населення.

Запропонуйте учням розробити власні оголошення про рішення державних служб і поширювати їх за допомогою плакатів.

Уроки медіаграмотності навчать учнів критично осмислювати інформацію, бути ефективними комунікаторами та активними громадянами, а також покращать їхню здатність ідентифікувати неправдиву інформацію.

СТАРША СЕРЕДНЯ ШКОЛА

Обов’язково вислуховуйте, чим учні стурбовані, та відповідайте на всі їхні запитання.

Підкресліть, що учні можуть зробити багато, щоб захистити себе та інших. Наприклад, запроваджувати практику соціального дистанціювання (стояти на відстані від друзів, уникати натовпів, не торкатися людей, якщо в цьому немає необхідності тощо), а також зосередитися на засвоєнні хороших поведінкових і гігієнічних практик, таких як прикривати рот і ніс під час кашлю, чхати в лікоть та часто мити руки. Більше про те, як запобігати ризику бути інфікованим, читайте тут.

Заохочуйте дітей до унеможливлення та подолання стигми. Обговоріть різні реакції, які в них можуть виникати, і поясніть, що такі реакції є нормальними в нетиповій ситуації. Заохочуйте їх висловлювати та передавати свої почуття, але пояснюйте також, що страх та стигма погіршують ситуацію. Слова мають значення, тому використання лексики, що закріплює наявні стереотипи, може спонукати людей не вживати тих заходів, що допоможуть їм убезпечити себе.

Долучіть відповідний компонент медичної освіти до інших предметів. Предмети можуть охоплювати вивчення вірусів, передачу хвороби та важливість щеплень. Соціальні дослідження можуть зосереджуватися на історії пандемій та розвитку політики щодо охорони здоров’я та безпеки населення.

Запропонуйте учням розробити власні оголошення про рішення державних служб і поширювати їх за допомогою плакатів.

Уроки з медіаграмотності навчать учнів критично осмислювати інформацію, бути ефективними комунікаторами та активними громадянами, а також покращать їхню здатність ідентифікувати неправдиву інформацію.

Що робити, якщо є підозра про булінг – алгоритм дій

Алгоритм розроблено згідно з наказом МОН від 28.12.2019 №1646 і рекомендацій, підготованих за участі освітнього омбудсмена.

ПЕРШІ КРОКИ

Крок 1. Необхідно повідомити директору школи про випадок булінгу або підозру щодо нього. Це можуть зробити всі учасники освітнього процесу: учні, батьки та педагоги.

Повідомлення мають прийматись усно або письмово, особисто або засобами електронної комунікації.

“Чому це важливо проговорити для вчителів? Тому що часто ми схильні менше приділяти уваги саме усним повідомленням або повідомленням в груповому чаті. Проте всі ці повідомлення від батьків і учнів необхідно вважати саме заявою про булінг”, 

Проте вона радить звертатися письмово і казати про це батькам та учням.

“У такому випадку є чітка заява – задокументована, з датою, з реєстраційним номером. У випадку, якщо щось буде зроблено неправильно або дій не буде вжито, письмова заява буде доказом для звернення в інші інстанції”.

Крок 2. Директор впродовж першої доби від отримання повідомлення має обов’язково повідомити про випадок:

• поліції;
• батькам учнів-учасників булінгу;
• службі у справах дітей для того, щоби з’ясувати причини випадку булінгу та усунути їх, а також для соціального захисту дітей, які стали сторонами булінгу;
• додатково – центру соціальної служби для сім’ї та молоді. Цей центр має оцінити потреби сторін булінгу, визначити методи соціальної роботи, визначити та потім надати соціальні послуги, забезпечити психологічну підтримку.

Важливо: Якщо трапився випадок, через який дитина потребує медичної допомоги, то директор обов’язково має викликати швидку.

Крок 3. Директор має скликати засідання комісії з розгляду випадку булінгу впродовж 3-х робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення.

Комісія може розглядати заяву не більше 10-ти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.

КОМІСІЯ І ЗАСІДАННЯ

Комісія має бути затверджена на початку навчального року. Постійний склад:

• голова (зазвичай це директор);
• педагогічні працівники;
• практичний психолог;
• соціальний педагог;
• представник служби у справах дітей;
• представник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Варіативний склад комісії: батьки, сторони булінгу та інші представники суб’єктів реагування (органи місцевого самоврядування, засновник закладу освіти або уповноважений ним орган та територіальні органи національної поліції).

Як відбувається засідання комісії:

1. Секретар має повідомити всім членам, заявнику та іншим зацікавленим особам про порядок денний засідання, дату, час і місце проведення, надати або надіслати необхідні матеріали. Це все має відбуватися не пізніше 18-ї години за день до засідання комісії. Тобто, якщо засідання заплановано на вівторок, то не пізніше, ніж о 18-й годині понеділка мають бути поінформовані всі члени комісії.

2. Щоби засідання вважалося правомірним, повинні бути ⅔ її членів. Рішення комісія ухвалює більшістю голосів через відкрите голосування. У випадку, якщо голоси розділилися навпіл, останнім голосом є голос директора, оскільки він є головою комісії.

3. Протягом засідання секретар комісії веде протокол. Є форма цього протоколу, згідно з додатком до наказу

4. У протоколі зазначається, які рішення ухвалює комісія, визначено потреби сторін булінгу в соціальних та психолого-педагогічних послугах, перераховано їх. А також – які мають бути вжиті інші заходи для усунення причин булінгу, рекомендації для педпрацівників, батьків або інших законних представників неповнолітньої особи.

5. Керівник закладу освіти наказом має оформити протокол засідання комісії.

Діяльність комісії не закінчується на тому, щоби визначити, що робити. Після вжитих заходів вона має далі збиратися на заплановані засідання і моніторити ефективність заходів виховного впливу, визначати, чи треба їх коригувати.

«Попередження суїцидальної поведінки у дітей»

Самогубство (суїцид) - це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.

Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді.

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% не стримуються в ситуації конфлікту.

Суїцид не можна вивчати за межами контексту соціального оточення конкретної людини. Обов’язково треба брати до уваги актуальні проблеми, цілі й прагнення оточуючих. Важливо зрозуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, а й емоційний клімат сім’ї.

Однією з найуразливіших категорій є діти, особливо підлітки, в яких ще невисокий рівень сформованості психологічних захистів. У дітей шкільного віку 10-15 років спостерігаються різкі зміни настрою. Інколи деякі учні страждають на тяжку форму депресії.

Емоційні порушення

Емоційні переживання є важливими ознаками потенційного суїциду. Будь-який міжособистісний конфлікт – завжди серйозне попередження.

Більшість потенційних самогубців страждають від депресії, яка часто починається поступово з тривоги й апатії. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали пригніченими, засмученими. Майбутнє бачиться тьмяним і здається, що нічого не можна змінити. Часто вони звертаються до думки, що мають онкологічне, психічне, чи якесь інше невиліковне захворювання. Перед суїцидом люди починають багато думати про смерть. Їм стає важко виконувати свої обов’язки, прийнять найпростіше рішення. Вони скаржаться на нездужання, втомлюваність, їм не вистачає життєвої енергії.

Ознаками емоційних порушень є такі зміни:

-              втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищена сонливість протягом останніх днів;

-              скарги на соматичне нездужання (болі в животі, головні болі, постійну кволість);

-              зневажливе ставлення до своєї зовнішності;

-              постійне почуття самотності, провини або суму;

-              відчуття апатії під час перебування у звичному оточенні або при виконанні роботи, яка раніше приносила задоволення;

-              уникання контактів, ізоляція від друзів і сім’ї, перетворення на людину-одинака;

-              порушення уваги із зниженням якості виконуваної роботи;

-              заглиблення в роздуми про смерть;

-              відсутність планів на майбутнє («Чому це мене повинно хвилювати? Адже завтра я можу померти.»).

Допомога при потенційному суїциді

-  Підбирайте ключі до розгадки суїциду.

-  Попередження самогубства полягає не тільки в піклуванні та участі друзів, а і в здатності розпізнавати ознаки суїцидальних намірів.

-  Обов’язково з’ясуйте, чи не є ця людина одинокою та ізольованою.

-  Прийміть суїциданта як особистість. Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не зможе наважитися на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями та переконаннями.

- Налагодьте турботливі стосунки. Не існує вичерпної відповіді на таке серйозне запитання: як можна попередити самогубство? Але ви можете зробити величезний крок вперед, якщо приймете людину, котра перебуває у відчаї. У цій ситуації є час не для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально.

-  Будьте уважним слухачем. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини – що б то не було - печаль, провина, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої зацікавленості й турботи.

-  Не сперечайтеся. Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

- Не пропонуйте невиправданих утіх. Суїциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: «Нічого, нічого, у інших такі ж проблеми, як у тебе» та до інших подібних кліше, оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

- Пропонуйте конструктивні підходи. Потенційному самогубцю потрібно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи помста.

-  Вселяйте надію. Основи для реалістичної надії мають бути подані переконливо і м’яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості й силу, а також те, що кризові стани, звичайно минають, а самогубство безповоротно.

-  Не залишайте людину у випадку ситуації високого суїцидального ризику. Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза чи не з’явиться допомога. Пам’ятайте, що підтримка вимагає від вас певної відповідальності. Ви можете скласти з людиною так званий суїцидальний контакт. Тобто попросити зв’язатися з вами перед тим, як вона наважиться на  суїцид.

- Оцініть міру ризику самогубства. Спробуйте визначити серйозність, можливого суїциду. Адже наміри бувають різні – починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом  самогубства певним способом.

- Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

- Зверніться за допомогою до спеціалістів. У суїцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Перше їх прохання – це часто прохання про допомогу. Хорошим помічником може бути священик, сімейний лікар. Не можна недооцінювати допомогу психіатрів чи кваліфікованих психологів.

- Ще однією формою допомоги є сімейна терапія. Члени сім’ї надають підтримку, висловлюють турботи і прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний  стиль спільного життя.

- Важливість збереження турботи і підтримки. Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я не повинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. Половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

Інколи у клопотах оточуючі забувають про людей, котрі робили суїцид або реальні спроби. Багато хто ставиться до них, як до невмілих і невдах. Часто вони зустрічаються з подвійним презирством: з одного боку, вони «ненормальні», тому що хочуть померти, а з іншого – настільки «некомпетентні», що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми, які приводять до суїциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли здається, що гірше в минулому. Підтримка і турбота потрібні до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується в соціумі.

Шкільний буллінг: Профілактика у дітей та підлітків

Як показує практика психологів, дитяча та підліткова жорстокість – це величезна проблема сучасності. Практично в кожному навчальному закладі процвітають різні форми насильства в дитячому середовищі, як морального, так і фізичного. Подібний термін отримав професійне найменування буллінг, і вкрай важливу роль відіграє запобігання його появи в навчальних закладах. Профілактика такої жорстокості лягає на плечі не тільки педагогів, їй повинні займатися також батьки та психологи у школах та інститутах. Але яким чином саме повинен попереджатись шкільний буллінг? Профілактика у дітей і підлітків його в чому полягає?
На сьогоднішній день не існує єдиної загальноприйнятої стратегії з профілактики такої жорстокості, тим не менш, існують певні методики, що дають позитивні результати. Найбільш ефективна програма такого типу була створена ще більше двадцяти років тому. Вона ґрунтується на чотирьох основних положеннях, які повинні враховуватися в шкільній і домашньої середовищі. По-перше, дорослі повинні ставитися до підлітків тепло, з інтересом та позитивним цієї захопленістю. По-друге, в школі і вдома повинні дотримуватися тверді рамки і обмеження неприйнятного поведінки. По-третє, важливу роль відіграє послідовне застосування нефізичних акцій не карального типу, які є відповіддю на неприйнятну поведінку або порушення правил. По-четверте, у дитини в близькому оточенні повинні бути люди, які володіють авторитетом і являють собою приклад для наслідування. 
Використання такої програми допомагає знизити кількість жертв і агресорів у підлітковому середовищі приблизно на третину, а то й на половину. Крім того такий підхід допомагає знизити рівень загальних показників по антисоціальної поведінки, серед яких крадіжки, вандалізм, а також прогули уроків і навіть пияцтво. 
 

Особливості роботи з агресорами
Потрібно враховувати, що при роботі з буллерами (агресорами) дозволяється критикувати, а також коригувати поведінку, але ні в якому разі не переходити на особистості. Потрібно враховувати, що такі діти та підлітки зазвичай втрачають інтерес чинити насильство, якщо знаходять у своїй установі якийсь досить осмислене, а також цінне заняття для себе, у якому вони здатні проявити свій потенціал, а також пережити почуття успіху. 
Санкції є відмінним засобом, щоб дати дитині зрозуміти, чим може бути чреватий його вільний вибір. Якщо дорослий витримує такі обмеження, це вчить підлітка нести відповідальність за свої вчинки. 
Потрібно враховувати, що відповідальність за нормальні відносини між дітьми і дорослими лежить виключно на представників старшого покоління.
Педагогам необхідно навчитися визначати можливих жертв і проявляти пильність. При цьому такі учні повинні мати можливість отримати підтримку від вчителів і батьків. Останнім, до речі, потрібно бути особливо уважними і своєчасно реагувати на ознаки агресії і помічати симптоми жертви у своєї дитини. 

Рекомендації педагогу щодо зменшення впливу стресу в педагогічній діяльності

• Визначте негативні чинники, що призводять до виникнення у Вас стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення змініть свої ставлення до них.
• Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, діяльності, сім’ї, позитивному мисленні.
• Навчіться розслаблятися: тілом, думкою тощо. Стрес викликає загальну напругу. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Уміння розслаблятися – секрет боротьби із стресом.
• Зробіть паузу: зробити паузу у спілкуванні; порахувати до 10; вийти з приміщення. Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю.
• При виникненні почуття тривоги або напруги, зануртеся в «тут і зараз» сконцентруйтеся на своєму диханні.
• Змусьте стрес працювати на Вас, а не проти Вас, опануйте головним умінням – перетворюйте негативні події у позитивні.
• Оволодіти теорією та практикою позитивного мислення. Позитивне мислення – це головний людський інструмент забезпечення здоров’я і благополуччя.